
Лінгвокраїнознавчий словник
Символіка - своєрідна візитна картка країни.
Жито – символ життя; плодючості, достатку; здоров’я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Майже все, що пов’язане з існуванням живих організмів, людини, слов’яни позначали коренем жи-. Напр., «жила» (вена – по ній тече кров, що дарує життя). «Жило» (житло) – місце проживання людини. І, звичайно, «жито» – хліб, плід, колос.
У фольклорі і літературі жито символізувало також кохання, шлюб, битву та ін. Напр., у «Слові о полку Ігоревім», поемі Т.Г. Шевченка «Гамалія» жнива уособлюють криваву битву. Це не випадково, бо, як не дивно, символи життя та смерті подібні.
Земля (чорнозем) – символ матері-годувальниці; Вітчизни; духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості; позитивного і негативного начала; світла і темряви; гріхопадіння, місця вигнання людини з раю.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з’їдають жменьку землі – і ця клятва вважається найстрашнішою.
Наші предки вважали, що земляжива, бо «тількоживе можеживому життє дати». А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все», – стверджують прислів’я. «Земля – мати», а «Сонце – батько, Місяць – вітчим».
Калина – символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам’яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини нема України», – каже народна мудрість
Етимологія слова «калина» пов’язана з поняттям вогню, води (див. Вогонь, Вода) – першоелементами земного життя.



Текстове джерело: Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка, В.В. Куйбіди. Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. 5-е вид. 912 с.
Фото завантажені з фотостоку: https://www.pexels.com/uk-ua/